1info.net - Интересное Новости Информация Статьи Онлайн    

Подписывайтесь в Социальных  Сетях: 

 

 
Найти на сайте:
 Кому вигідна конфронтація між Україною та Польщею? Відгомін Волинської трагедії…   Комментировать
Кому вигідна конфронтація між Україною та Польщею? Відгомін Волинської трагедії…
увеличить ФОТО

Вже кілька століть поспіль українсько-польські відносини є досить напруженою та складною темою, як в геополітичному так і в історичному плані. Починаючи з визвольних війн та козацько-селянських повстань на території України в період ХV-XVII століть і аж до новітніх часів в історії взаємовідносин двох великих слов’янських народів завжди знаходилось місце міжетнічним конфліктам

Вже кілька століть поспіль українсько-польські відносини є досить напруженою та складною темою, як в геополітичному так і в історичному плані. Починаючи з визвольних війн та козацько-селянських повстань на території України в період ХV-XVII століть і аж до новітніх часів в історії взаємовідносин двох великих слов’янських народів завжди знаходилось місце міжетнічним конфліктам



І це не є якимось унікальним явищем  у світовій історії. Практично кожен народ на планеті рано чи пізно переживав подібні етапи.
Друга світова війна стала апофеозом людської ненависті та нетерпіння до представників іншої національності. Не винятком були в той час і українсько-польські відносини.
Волинська трагедія є одним з прикладів такого міжетнічного конфлікту, який хоча і виник на кордонах УРСР та Польщі, але спроектований був далеко за межами даного регіону. Починаючи з першого дня українсько-польської різанини на Волині і аж до самого її закінчення, один та другий народи фактично стали розмінною монетою у великій геополітичній грі воюючих мегадержав.
З моменту цих трагічних подій пройшло більше півстоліття і тільки нещодавно з’явилась надія на те, що в цій історії буде поставлено крапку і дві європейські нації дійдуть до спільного логічного висновку та шукатимуть шляхи, які не дозволять в майбутньому повторитися чомусь подібному.
Надія на цивілізоване вирішення з’явилась ще в 2003 році коли президенти Польші та України — Олександр Квасневський і Леонід Кучма заклали перші основи врегулювання конфлікту, підписавши Спільну заяву “Про примирення в 60-ту річницю трагічних подій на Волині”.
З того часу зовнішньополітичні відносини між держави вийшли на якісно новий рівень і значно потеплішали, в обох країнах проводились спільні культурно-історичні заходи, будувались українсько-польські меморіальні
комплекси і т.д. Продовженням стабілізації відносин пройшло і у 2012 році коли дві держави спільно провели на високому рівні масштабний футбольний фестиваль – Євро-2012.
Здавалося б у взаємовідносинах двох держав нарешті настала фаза порозуміння…
Проте не так сталося. Навпаки, весь 2013-й польська сторона проводить немов би під лозунгом «згадати все і повернутись в минуле». Зокрема, депутати Сейму (нижня палата польського парламенту) у своїй резолюції до 70-річчя Волинської трагедії назвали польсько-український етнічний конфлікт 1940-х років “етнічною чисткою з ознаками геноциду”. Акцентуючи свою увагу на тому, що діяльність німецьких і радянських окупантів під час Другої світової створювала умови для міжнаціональних і міжрелігійних конфліктів, винуватцями подій на Волині називаються Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія.
Віддавши честь “жертвам, звіряче замордованим українськими націоналістами” і проголосив шану Армії Крайовій, польській самообороні і Селянським батальйонам, які захищали польське населення від українців, депутати оцінили кількість польських жертв у близько 100 тисяч осіб. Кількість українських жертв не оцінювалася.
То чим мотивований такий динамічний припилив національної свідомості в та історичної пам’яті з польської сторони?
Польська позиція. У пошуках історичної справедливості?
Отже, вищезгадана резолюція, а також те інформаційне поле, у якому останнім часом перебуває тема Волинської трагедії, свідчить про небажання польської сторони консолідовано та в цивілізованому порядку вирішувати складне історичне питання.
Резолюція польського Сейму дає зрозуміти тільки одне – польські парламентарі в погоні за політичними дивідендами геть забули про історичну проблематику даного питання та наслідки, які може викликати надмірна увага до Волинської трагедії.
Словом, перестарались парламентарі. Назвавши радянські війська окупаційними, польські депутати мабуть забули те, що саме ці «окупанти» очистили територію Польщі від таборів смерті таких як Аушвіц, Треблінка, Майданек, Белжець, Собібор та десятків інших, де знищували сотні тисяч мирного населення в т.ч. і поляків. Чомусь депутати Сейму забули про той факт, що в складі радянської армії в період Другої світової  воювало майже шість мільйонів українців, з яких три мільйони назавжди залишилися лежати в землі, визволяючи ту ж  Польщу та решту європейських країн.
Також не врахували польські парламентарі той факт, що початок активних дій на Волині відбувся без узгодження з Проводом ОУН та всупереч постанові III Конференції ОУН, яка відбулась 17–23 лютого 1943 p. у селі Теребежі неподалік Олеська. Військові дії на території Волині проти Армії Крайової та бійців польських шуцманшафт-батальйонів проводились окремими партизанським з’єднаннями, які на той час тільки формально підпорядковувались ОУН-УПА, або ж взагалі діяли самостійно використовуючи популярну на той час назву підпільної організації для залучення нових бійців в свої ряди.
Не згадано в польській резолюції і про десятки провокаційних загонів, які проводи акції з метою посилення конфлікту між двома етносами, а такі загони діяли і зі сторони гітлерівської Німеччини і зі сторони СРСР.
Дивним чином зникла згадка в резолюції і про мирне місцеве українське населення, яке не менше постраждало від цього конфлікту. Так, зокрема, під час каральних операцій з польської сторони, в українських Пискоровичах в ніч з 17 квітня на 18 квітня 1945 року озброєні польські підрозділи з відділу Народного Військового З’єднання під керівництвом Юзефа Задзерського (псевдо «Волиняк») без жодного приводу розстріляли в приміщенні школи майже 200 українців, які під захистом декількох вояків Радянської Армії очікували тут транспорту для переселення до інших районів УРСР.
Приблизно в цей же час відбулась різня в українському селі Березки, в якій за різними даними загинуло від 161 до 173 осіб. Крім цього була різанина в Свічині, де загинуло 26 українців та трагедія в Сагрині, що забрала життя за різними даними від 600 до 1000 українців. Не варто забувати також і про село Павлове де з 2 на 3 березня 1945 року відділ польської Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Біса (псевдо-«Вацлав») разом з групами з навколишніх польських сіл  розстріляли 366 українців. Не вбивали лише хлопчиків до 5 років і дівчаток до 7-річного віку. Врятувались 36 українців.
Свідчить про репресії з боку польської міліції до українського населення в Польщі і доповідна записка начальника НКДБ Львівської області секретарю Львівського обкому КП(б)У під назвою «Про становище в Польщі» від 2 квітня 1945 року. В ній сказано наступне:
«От нашей агентуры, находящейся на территории Польши, поступили данные о том, что польские власти на местах, своим поведением и обращением с местным населением и советскими гражданами, дискредитируют Временное Польское Правительство.
Польская территориальная и железнодорожная полиции своими действиями ничем не отличаются от немецких жандармов: производят незаконные аресты и обыски, систематически избивают задержанных, при чем в большинстве случаев это относится к обращению с гражданами не польской национальности (украинцы, русские), присваивают вещи арестованных».
То про яку етнічну чисту чи геноцид поляків зі сторони українців може йти мова, коли в цій трагедії страждали обидві сторони?
Від Катині до Волині…
Найбільше дивує в цьому питанні те, що нова фаза обговорення Волинської трагедії розпочалася після трагічної загибелі в авіакатастрофі президента Польщі Леха Качинського та найвищого керівництва держави, яка сталася 10 квітня 2010  року, тоді на борту літака, окрім президента і його дружини, були голова Національного банку Польщі Славомир Скшипек, начальник генштабу Війська польського Франтішек Гонгора, голова Бюро національної безпеки Польщі Александр Щигло, голова адміністрації президента Владислав Стасяк, віце-спікер Сейму Єжи Шмайдзіньскі, заступник міністра закордонних справ Анджей Кремер, останній президент республіки у вигнанні Ришард Кочаровскій, керівник Інституту Національної пам’яті Януш Куртика і низка інших високих посадовців.
Не варто нагадувати, що з загибеллю польської політичної еліти, яка формувала зовнішньополітичний курс держави, пройшли відчутні зміни в українсько-польських відносинах.
Увага польських істориків та політиків якось неймовірно швидко перемістилась з площини Катинської трагедії в сторону Волинської.
Таке явище можна пояснити тільки тим, що новообрана політична еліта країни вирішила не псувати свої взаємовідносини з правонаступником СРСР і спустила «на гальма» все що стосувалось розстрілів польських офіцерів.
Натомість історикам і надмірно патріотичним полякам знайшли старий скелет в шафі – Волинську трагедію, якою тепер не можуть насититись польські праворадикальні політики.
«Істерична» та псевдоісторична реконструкція в польському місті Радимно
Звичайно стверджувати, що офіційна позиція Польщі у трактуванні Волинської трагедії кардинально змінилась, не можна. Адже, на відміну від польських неофіційних кіл та радикально налаштованого Сейму, президент Польщі Броніслав Коморовський  у своєму виступі, що відбувся в місті Луцьк закликав сторони до взаємного примирення, адже від українсько-польської ворожнечі завжди вигравав хтось третій. Також Броніслав Коморовський, зауважив, що під час Волинської трагедії постраждали не тільки поляки, а також українці та представники інших національностей. На його думку, прояви крайнього націоналізму та шовінізму не сприяють взаємному примиренню. Також Коморовсьикй закликав помолитися за тих українців, які полягли за злочини, скоєні від рук польських формувань.
На фоні таких заяв польського президента зовсім дивною і нелогічною виглядає псевдоісторична реконструкція, яка відбулась в місті Радимно.
Нагадаю, в польському місті Радимно Підкарпатського воєводства відбулося щось віддалі схоже на історичну реконструкцію, в якій по задуму «обдарованих» сценаристів було показане знищення підрозділами УПА та українськими селянами польського села.
Близько 300 учасників безпосередньо взяли участь у цьому заході, який отримав назву «Волинь 1943. Не про помсту, а про пам’ять закликають жертви». Подивитись на це дійство прийшло, за словами місцевої адміністрації, близько вісім тисяч чоловік. Більш тверезо підрахували кількість глядачів польські медіа, які оцінили приблизну кількість учасників у п’ять тисяч осіб.
По задуму сценаристів початок реконструкції зображає мирне життя польського села, люди обробляють поля, співають, пораються біля осель і т.д. Вечоріє, в сутінках село оточує підрозділ УПА й українські селяни з вогнепальною та холодною зброєю в руках, які підпалюють хати та убивають людей...
І знову перестарались… Попри всі заклики істориків та адекватних польських політиків, зокрема радника президента Польщі Томаша Наленча і голови фундації польсько-української співпраці PAUCI Яна Пєкла, не проводити цю бутафорну реконструкцію, місцева влада на чолі з бургомістром Радимна таки довела свій задум до кінця. Дивує і той факт, що історичне прозріння до місцевих політиків та чиновників в Польщі прийшло чомусь якраз напередодні Вільнюського саміту  «Східного партнерства», який пройде в листопаді цього року і під час якого повинно відбутися підписання Угоди про асоціацію України з ЄС. Зі сторони такі дії схожі на дешеву провокацію, виконання якої замовлялося далеко за межами Польщі.
Варто зазначити, що на території Радомно під час Другої світової взагалі не було зафіксовано випадків міжетнічних конфліктів.
«Бий своїх...» або як вітчизняні парламентарі в «справедливість» бавились
Волинські події стали причиною різких дискусій не тільки за межами, а й всередині України. Зокрема, напередодні розгляду польським Сеймом питання щодо подій Волинської трагедії, 148 народних депутатів України написали звернення до польського парламенту, в якому закликали визнати ті події геноцидом польського народу та засудити дії українських націоналістів.
Заяву підписали 119 депутатів від Партії регіонів, 23 депутати від фракції КПУ та 6 позафракційних депутатів.
І хоча Сейм таки відмовився визнати геноцидом польського народу події 1943 року на Волині, неприємний осад від такої депутатської ініціативи залишився.
Незрозуміло, якою логікою керувались нардепи, ініціюючи визнання Волинської трагедії геноцидом поляків?
Адже цілком ясно, що у випадку визнання факту геноциду польською стороною, Україна зіткнулася б з цілою низкою юридичних наслідків, а її міжнародний імідж був би відчутно зіпсований.
Намагання частини народних обранців зробити винними у волинській трагедії українські націоналістичні організації та військові формування часів Другої світової  могло б негативно вплинути і на відношення до сучасних українців зі сторони польського народу на звичайному побутовому рівні. Адже після визнання геноциду, образ українця асоціювався б у середньостатистичного жителя Польщі з образом убивці, різника, ката і т.д.
Тоді автоматично під категорію катів потрапили б усі мешканці України, незалежно від політичних вподобань та регіональної приналежності. Тому від такої «ініціативи» та «прагнення історичної справедливості» однаково постраждали б і прихильники правих партій, і ті, хто голосував за комуністів та регіоналів. Оскільки по ту сторону кордону ніхто не вимагатиме копії виборчого бюлетеню з останніх парламентських виборів та й про місце реєстрації ніхто не запитає: українець- значить предки брали участь в геноциді.
От і уявіть собі після того ситуацію: приїжджає мешканець Донбасу, корінний луганчанин, член КПУ і т.д. в Варшаву, а там йому в приватній розмові: «Та твій дідо моїх дідів убивав…». І спробуй пояснити, що це не так. Не повірять.  
Позиція «правдолюбних» українських парламентарів схожа на поведінку людини, яка пливучи в одному човні зі своїми опонентами свердлить дірку в дні зі сторони опонентів і сподівається, що коли човен потоне, то потоне тільки та сторона де сидить опонент. А от і ні! Човен то один і тонути доведеться всім…
Крім цього, досить неадекватно зі сторони виглядає бажання депутатів допомогти своїм польським колегам у прийнятті рішення про геноцид. Розуміючи всю складність ситуації, а також ті зовнішньополітичні наслідки, які можуть спричинити визнання  факту геноциду польською стороною для України, наші обранці все ж запопадливо продовжували експлуатувати цю тему.
Мабуть, забули сердешні, що Україна це та держава, з бюджету якої вони отримують цілий ряд соціальних пільг та привілеїв, серед яких високі заробітні плати, безкоштовне житло, дипломатичні паспорти та депутатська недоторканість…
За всі ці задоволення платить український народ, поповнюючи державну казну податками та різними зборами. Але не всі українці можуть знайти роботу всередині країни (парламентарі в цьому питанні щось зовсім неактивні). Багато наших земляків змушені шукати роботу за кордоном, зокрема, і в Польщі, таким чином забезпечуючи проживання своїх сімей. Варто зазначити, що мільйони українців, які зараз працюють за кордоном, нічого в України не просять. Єдине, що їм потрібно, це можливість спокійно заробляти мізерні (за європейськими мірками) кошти, які тут вважаються досить значною сумою.
Концентрація уваги на українсько-польських відносинах може значно зашкодити становищу цих українських заробітчан в Польщі, особливо на побутовому рівні.
Тому депутатам-правдолюбцям варто задуматись, що зробити спочатку — забезпечити гідне соціально-економічне становище держави та достатню кількість робочих місць, або ж і далі займатися «копирсанням» в історії та «витягуванням» з шафи скелетів часів Другої світової…
То кому вигідно посварити поляків з українцями?
Як вже наголошувалось, конфлікт на прикордонних українсько-польських землях в 1943 році був спровокований далеко за межами виникнення. Так, наприклад, діями тієї самої Армії Крайової, яка багато в чому спровокувала початок міжетнічної конфронтації, під час Другої світової керували з Лондону…
Також, блискавична переорієнтація польських істориків від обговорення теми Катинської трагедії на Волинську дає підстави вважати, що в даному конфлікті не обійшлося і без урахування позицій Кремля, які останнім часом відчутно посилилися у Варшаві.
В такій ситуації представникам обох народів необхідно бути максимально пильними, в жодному разі не реагувати на провокаційні дії окремих політиків, аби не втрапити в ту ситуацію, в якій опинилися попередні покоління українців та поляків.
Адже тепер, як і тоді, від великої геополітичної гри можуть постраждати прості люди по обидві сторони кордону.

політичний оглядач Станіслав Шух для газети "Наше Мукачево"

 


Если понравилось, то обязательно поделитесь публикацией с друзьями в соцсетях
 
31 июля 2013          Опубликовал: Станіслав Шух                2733 просмотра

     КОММЕНТАРИИ:

Нет комментариев.
Ваш будет первым!


Loading...

НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ

Loading...

ИНТЕРЕСНОЕ

НОВОСТИ ИЗ СЕТИ

Loading...