Калинівські рятувальники повернулися з Чорнобиля, де гасили пожежу у зоні відчуження

Восьмеро калинівчан — Андрій Круликівський, Назар Пархомчук, Ігор Орлюк, Олег Гордієнко, Олександр Коваль, Сергій Лопатинський, Роман Братков, Володимир Кравчук та їхні колеги з Козятина Юрій Дишлюк та Олександр Сафонюк у складі підрозділу рятувальників з Вінниччини брали участь у ліквідації пожежі, що вирувала у зоні відчуження Чорнобильської атомної електростанції..

Об этом сообщает Преступная Россия

Лісова пожежа у зоні відчуження набула таких масштабів, що до її ліквідації залучили підрозділи Державної служби з надзвичайних ситуацій з різних регіонів України. За оцінками спеціалістів це була наймасштабніша пожежа за усі роки після аварії на ЧАЕС.

Пожежна частина № 19 міста Калинівки

-Ми впродовж двох днів брали участь у ліквідації пожежі у зоні відчуження, — розповідає начальник караулу пожежної частини № 19 міста Калинівки лейтенант Андрій Круликівський, який гасив пожежу під час першої ротації. — 12 квітня гасили пожежу у «Рудому лісі» поблизу села Новий мир. Це село у Поліському районі Київської області, які було виселено внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Наше завдання полягало у тому, щоб забезпечити водою інші підрозділи ДСНС і подавати стволи для гасіння пожежі.

Пожежна частина № 19 міста Калинівки

«Рудий ліс», покинуте місто Прип’ять, об’єкт «саркофаг» — ці локації у Чорнобильській зоні калинівські рятувальники Андрій Круликівський, Назар Пархомчук, Ігор Орлюк та Олег Гордієнко тепер знають не з засобів масової інформації чи чужих розповідей, а з власного досвіду.

А вже з 18 по 25 квітня на зміну колегам прибули Олександр Коваль, Сергій Лопатинський, Роман Братков, Володимир Кравчук. Перших два дні калинівчани провели у самому Чорнобилі, а потім їх перевели у збірний загін Вінниччини, який зайняв позицію біля села Іллінці.

Пожежна частина № 19 міста Калинівки

-Ми жартували, що це доля, що нас, вінничан, поставили гасити пожежу біля Іллінців, ніби з Вінницької області не виїжджали, — розповідає начальник варти Олександр Коваль. — Спочатку ми жили у наметах, а коли вогонь посилився, довелося жити у машинах у лісі, які розташували по центральній лісовій дорозі через кожні п’ятсот метрів. Наше завдання було не допустити, щоб вогонь перейшов на ліс за дорогою, який тягнувся в сторону Білорусії. Те, що там відбувалося, не можна передати словами, це все треба побачити і пережити. Звичайно, було страшно, коли на тебе суне лавина вогню.

У найважчі дні, коли пожежа набирала загрозливих масштабів, гасити вогонь доводилося і вдень, і вночі. Люди були на межі виснаження, відпочивати вдавалося лише по кілька годин й по черзі.

-У такі моменти найбільше відчувається підтримка товаришів, — каже Олександр Коваль. — Якщо у перші дні ми були кожен по собі, то десь на п’ятий день, ми були вже як одна сім’я — усім ділилися, вболівали один за одного.

На думку Олександра Коваля, який вже двадцять один рік працює пожежником, лише зміна погоди допомогла остаточно загасити пожежу.

-Думаю, що силами пожежників це було неможливо зробити, — каже пожежник. — У лісі під деревами було з півметра сухої «підстилки». Ми, здається, загасимо, залиємо водою, а через півгодини знову починає горіти.

Пожежна частина № 19 міста Калинівки

Сьогодні калинівські пожежники та їхні колеги вже повернулися додому. Тепер покладають надію, що їм більше не доведеться повертатися у вогняне пекло Чорнобиля і що цей приклад покаже людям, якої шкоди може завдати вогонь та навчить обережно поводитись із ним.