Привіт! Я — Володимир Садиков, журналіст, блогер та активіст. Живу і працюю у місті Марганець, висвітлюю ті питання, які всі обговорюють лише у себе на кухні, побоюючись пресингу. Свого часу я висвітлював і події Майдану, і справи воїнів АТО, і скандали з УПЦ та багато інших болючих питань. Але найболючішою тематикою була і залишається корупція та хабарі.
Об этом сообщает Слон
У нашому місті найбільш корупційна епоха настала у листопаді 2015-го й триває досі. Лише за роки правління міського голови Жадько було викрито та затримано на хабарі двох її заступників та завідувача земельного відділу.
Після того, як Олену Жадько обрали мером, вона одразу ж почала умисну ліквідацію комунальних підприємств і в порушення закону передала вивезення сміття фірмі, наближеній до депутата Олександра Бондаренка.
Уже після перших публікацій моїх розслідувань я почав отримувати погрози. Спочатку били вікна, потім на депутатській комісії, коли я знімав засідання, мені погрожували вже фізичною розправою. Про це я одразу повідомив до Марганецького відділення поліції, але там правоохоронці мене висміяли і порадили приходити вже після того, як поб’ють.
Безкарність породжує нові злочини. Одразу після мого візиту до поліції, коли я разом зі своєю родиною пішов до батьків, мене наздогнав місцевий депутат, якому поліціянти повідомили, що я поскаржився на нього. Він своєю автівкою перегородив нам дорогу і почав погрожувати мені на очах у доньки та дружини. Казав, щоб я перестав робити публікації щодо сміття та інших корупційних схем – інакше буде боляче.
Попри все, я продовжував проводити розслідування та публікувати їх, фільмував засідання сесій міської та Дніпропетровської обласної ради, засідання виконавчого комітету.
28 квітня 2017 року ці «господарі» міста перейшли від погроз до дій. У той час, коли ми разом із сім’єю прогулювались у сквері навпроти виконкому, мене побили майже на очах у доньки, яка в цей момент відбігла погуляти на дитячий майданчик і була шокована тим, що через хвилину в тата вже був зламаний ніс та обличчя в крові.
А далі була лікарня, і поліція разом із прокуратурою вирішили, що це побиття має кваліфікуватись як хуліганські дії за ч.1 ст.296 КК України. Але як таке може бути, коли я постійно працюю журналістом, висвітлюю корупцію і мав перед тим безліч погроз – і від Бондаренка, і від Жадько?
Лише після того, як це питання набуло неабиякого резонансу в місті, поліція перекваліфікувала справу на побиття журналіста за ч.2 ст. 345-1 КК України. Але розслідувати її так ніхто і не збирався.
Я почав лікування, спочатку це була реанімація, потім неврологічне відділення. Ви думаєте, поліція почала працювати? Ні! Навпаки – вони почали продовжувати тиснути.
Тоді, пам’ятаю, прийшли понад 50 молодиків спортивної статури під будівлю лікарні, зайшли всередину і почали бігати приміщенням у пошуках моєї палати. Весь медперсонал був шокований, вони одразу викликали поліцію. У цей час ці «тітушки» зайшли до палати, де медсестра ставила мені крапельницю, почали ображати та погрожувати, і наостанок вручили мені гнилі фрукти з побажаннями «одужання».
Поліція приїхала за годину, допитали мене і пішли. Кримінальну справу щодо хуліганів так ніхто і не порушив. Ви справді вважаєте це нормальною правоохоронною реакцією?
За п’ять років роботи мої розслідування увійшли до сюжетів на таких телеканалах, як «Інтер», ICTV, 5-й канал. Це сотні розслідувань, які лягали в основу десятків кримінальних справ. Через ці розслідування спалили автівку та гараж голові осередку ГО «Стоп корупції» Сергію Хникіну, але хід справі теж не дали.
Усі роки всі ці кримінальні справи не розслідували, а потім просто закривали. Своєю чергою, ми оскаржували закриття кримінальних справ, проте після поновлення провадження правоохоронці знову нічого не робили.
Мене, як побитого журналіста, включили до «списку Каті Гандзюк». Нагадаю, справу Каті взяли на контроль та надали підтримку найвищі посадові особи України.
Так, дякуючи Богу, мене не вбили, а лише завдали серйозних травм, і я можу далі жити, бачити родину, працювати та надавати людям інформацію, яку посадовці постійно приховують. Та мрію про те, що ті, хто мене побив та хто замовив побиття, будуть нарешті покарані.
Але правоохоронці, мабуть, вважають інакше. Вони просто «зливають» справу. 27 травня мені зателефонувала помічниця судді і запросила прийти на розгляд клопотання про закриття кримінальної справи 120170403300304 від 28.04.2017 р. за статтею ч.1 ст. 296 КК України «Хуліганство». Що?! Яке хуліганство, якщо справа інша – погроза або насильство щодо журналіста?
Після ознайомлення з матеріалами справи мені стало зрозуміло, що це — спланована акція правоохоронців та місцевої влади. Поліція 22 травня 2020 р. перекваліфікувала кримінальну справу, і тепер прокуратура з чистою совістю 22 травня подала клопотання до суду про закриття кримінальної справи на підставі п.3-1 ч.1 ст.284 КПК України. Друзі, як вам такий цинізм?
Я впевнений: якби справа Каті Гандзюк не була на контролі батьків та друзів, її теж давно вже закрили б.
9 червня о 9:00 відбулося судове засідання про закриття кримінальної справи щодо побиття мене, як журналіста. Суд перенесли на 10-ту ранку 18 червня – нібито у зв’язку з відсутністю матеріалів кримінального провадження, оскільки ця справа перебуває у прокуратурі області.
Хочу подякувати всім тим, хто прийшов до суду мене підтримати. Сподіваюсь на подальшу підтримку друзів, аби всі замовники і виконавці побиття були покарані та понесли відповідальність за свої кепські вчинки.
Звертаюсь до Президента України Володимира Зеленського, Генерального прокурора Ірини Венедіктової, Міністра МВС Арсена Авакова з проханням взяти на контроль кримінальну справу №120170403300304 від 28.04.2017 р. ч. 2 ст. 345 КК України «Погроза або насильство щодо журналіста».
Та прошу колег-журналістів допомогти донести це повідомлення до політиків, які мають врешті запам’ятати, що бити пресу та активістів у ХХІ столітті – неприпустимо.
P.S. «СтопКор» підтримує позицію журналіста і продовжує пильнувати за перебігом судового процесу. Ми чекаємо на наступне засідання суду і обов’язково проінформуємо громадськість про його результати.
